Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю кафедри соціального права, 22 травня 2026 року

 

 З метою відкриття та завантаження збірника тез натисніть на його обкладинку, яка розташована нижче.

КРУГЛИЙ СТІЛ присвячений 50 річчю, від часу заснування кафедри соціального права (трудового, аграрного та екологічного права) юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка і 100 річного ювілею засновників кафедри проф. Кондратьєва Радомира Івановича і проф. Титової Ніни Іванівни

БРОШУРА КРУГЛОГО СТОЛУ

ЗАЯВКА НА УЧАСТЬ

Круглий стіл «Засади соціальної справедливості у проекті Трудового кодексу України»

Громадська організація «Український центр соціально-правових досліджень», Первинна профспілкова організація працівників Львівського національного університету імені Івана Франка, запрошують Вас взяти участь у роботі Круглого столу «Засади соціальної справедливості у проекті Трудового кодексу України», який присвячений Всесвітньому дню соціальної справедливості.

Під час проведення круглого столу буде обговорено проект Трудового кодексу України, який підготовлено Міністерством економіки України.

За результатами обговорення буде опубліковано електронний збірник тез виступів і доповідей учасників.

Захід відбудеться 20 лютого 2024 року об 11.00 у приміщенні Будинку Вчених за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6.

Матеріали круглого столу “Соціальний діалог: сьогодення і перспективи”

 

 З метою відкриття та завантаження збірника тез натисніть на його обкладинку, яка розташована нижче.

Матеріали Круглого столу “Сучасні стандарти соціального діалогу: новели Закону “Про колективні угоди та договори” від 23 травня 2023 року

 З метою відкриття та завантаження збірника тез натисніть на його обкладинку, яка розташована нижче.

 

Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Європейська соціальна хартія та проблеми реалізації соціальних прав в умовах глобалізації” (до 25-річчя Європейської соціальної хартії (переглянутої)

 З метою відкриття та завантаження збірника тез натисніть на його обкладинку, яка розташована нижче.

Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Європейська соціальна хартія та проблеми реалізації соціальних прав в умовах глобалізації” (до 25-річчя Європейської соціальної хартії (переглянутої)

 Шановні учасники конференції!

Раді повідомити про те, що 23 квітня 2021 року об 11.00 год. розпочнеться запланована нами конференція. З метою реєстрації учасників та їхньої участі в конференції просимо о 10.45 год. під'єднатися до відеоконференції, яка відбудеться на платформі Microsoft Teams за наступним посланням: 

https://teams.microsoft.com/l/meetup-join/19%3a4aa944c48ddd44fbac2c056ba6776086%40thread.tacv2/1619012315357?context=%7b%22Tid%22%3a%2270a28522-969b-451f-bdb2-abfea3aaa5bf%22%2c%22Oid%22%3a%22be65eccf-4eb8-4f1f-abb2-fbcf2dc851cf%22%7d 

  ⇨Брошура конференції⇦

            

ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОГЛЯДУ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

П. Пилипенко

д.ю.н., професор

завідувач кафедри cоціального права

ЛНУ ім. Івана Франка

Анотація

Стаття  присвячена аналізу поданого до Верховної Ради України проекту закону «Про працю» і зокрема, Глави І цього нормативного акту.

Критично переосмислюючи основні новели законопроекту, що стосуються його назви (форми), відображених у ньому положеннях про мету, об’єкт та сферу регулювання, а також визначення нормативних актів, які забезпечуватимуть регулювання трудових відносин, наголошується на відповідних недоліках концептуального характеру, що є властивими для цього законопроекту.

Пропонується з метою покращення якості поданого проекту відобразити у ньому також завдання, які повинні бути досягнуті в результаті його ухвалення і обов’язково принципи, на яких базуватиметься регулювання трудових відносин.

На завершення робиться висновок про недопустимість ухвалення такого законопроекту без внесення до нього суттєвих коректив.

Ключові слова: закон про працю, трудовий кодекс, мета закону, принципи права, аналогія закону, сфера регулювання, суб’єкти трудового права.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 4 жовтня 2019 року №188, а також указами Президента України від 20.09.2019 № 713 і 08.11.2019 № 837 одним із пріоритетів впровадження та розвитку соціально-економічних реформ для Уряду, а також парламентської більшості у Верховній Раді України визначено лібералізацію трудових відносин.

На виконання цих пріоритетів напередодні новорічних свят Урядом України та народними депутатами України від Політичної партії «Слуга Народу» зареєстровано у Верховній Раді України проекти законів «Про працю» (реєстр. № 2708), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)»(реєстр. № 2681), «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо додаткових підстав для звільнення» (реєстр. № 2584) та деякі інші.

Безперечно, що з реформуванням трудового законодавства наша держава значно запізнилася. У порівнянні з іншими незалежними країнами на колишньому пострадянському просторі ми єдині користуємося ще старим Кодексом законів про працю (КЗпП) який був ухвалений 10 грудня 1971 року,  і набув чинності з 1 червня 1972 року. Та навіть попри усі ті зміни, а їх було внесено більше 150, кодекс все ж залишається продуктом старої радянської системи, а тому не завжди може забезпечити належний рівень регулювання трудових відносин, що в решті решт позначається на рівні гарантій трудових прав працівників.

Тому, починаючи з кінця минулого століття в Україні проводились роботи щодо приведення трудового законодавства до сучасних умов розвитку суспільно-трудових відносин. Вже на початку цього тисячоліття за участю провідних науковців, що працюють у галузі трудового права, представників профспілок, роботодавців та відповідного Міністерства соціальної політики під керівництвом уповноважених осіб від Міжнародної організаційні праці було вироблено наукову концепцію сучасного Трудового кодексу, яка була реалізована у проект останнього, що тривалий час перебував на розгляді Верховної Ради України. З різних (переважно політичних) причин кодекс так і залишився проектом, оскільки кожного разу процедура його ухвалення не доходила далі другого читання.

Можна звичайно по різному ставитися до того, що впродовж сімнадцяти років ми так і не спромоглася прийняти Трудовий кодекс і навіть констатувати той факт, що станом на початок 2020 року - поданий до парламенту проект суттєво застарів та потребував серйозних коригувань, але те що нам запропонували сьогодні взамін, не витримує, як видається, жодної критики.

Передусім, абсолютно неприйнятною є форма (назва) нормативного акту, що повинен стати основою для регулювання трудових відносин найманої праці. Якщо автори виходили при цьому з кількості статей поданого законопроекту (98), то можливо варіант з назвою – «Закон України Про працю» міг би сприйматися. Однак, беручи до уваги його значимість для регулювання одного з найважливіших видів суспільних відносин, а також з огляду на місце у ієрархічній системі правових актів такий нормативний документ повинен отримати статус – кодекса. Лише в такому випадку його норми матимуть пріоритетне значення і вищу юридичну силу стосовно норм інших законів, які регулюватимуть трудові відносини.

Крім того, загальноприйнятою є практика відображення у назві нормативного акту однойменного кола суспільних відносин, що їх відповідний акт покликаний регулювати (об’єкт регулювання). А такими у проекті визначено – трудові відносини, які виникають на підставі трудового договору. І виходить, що Закон про працю регулює трудові відносини, тобто прослідковується певний термінологічний дисонанс.

Якщо ж взяти до уваги, що «праця» як явище взагалі не регулюється правом, а регулюються лише стосунки (відносини) з приводу її використання, то невідповідність назви нормативного акту об’єкту регулювання  буде ще більш виразною.

Загалом суспільні відносини з приводу використання чужої праці існують не лише у вигляді стосунків між працівником і роботодавцем. Працюють і державні службовці, і судді, і прокурори і члени господарських товариств, і особи які надають послуги, і виконують певні доручення та виконують роботи за договорами підряду, служать (працюють) у війську, органах внутрішніх справ, і т.д. Але їхня праця Законом про працю не регулюється. Якби такий закон поширював свою дію на усі суспільні випадки використання (застосування) праці – його назва у варіанті, що запропонований авторами проекту могла б сприйматися. Та, насправді у цивілізованому світі такий варіант поки що не використовується.

Отже, найбільш оптимальним за назвою може бути – Трудовий кодекс, як це пропонувалося щодо попереднього законопроекту. Слово «труд» на перший погляд є більше російським, аніж українським, і найбільш вживаним у нашій мові є слово «праця». Тим не менше, як свідчить словникова література, слово «праця», яке набуло найбільш широкого вживання в українській мові не чисто наше, а запозичене через польську із чеської.

В сучасній українській літературній мові слово «праця» полісемічне, тобто має різні, але певною мірою пов’язані смисли і (або) значення. Найновіший на сьогодні чотирьох томний «Новий тлумачний словник Української мови» на 42000 слів подає аж шість його значень.[1] Більше того, живій мові властиво не тільки те, що одне слово може мати різні значення, а й те, що різні за звучанням слова можуть бути тотожними або близькими за змістом. Стосовно слова праця це слова «труд», «робота», меншою мірою – «заняття», «справа», «діяльність». І що характерно, перші два на відміну від слова праця, не запозичені звідкись, а споконвічно українські. Слово «труд» в давньоруській мові означало «праця, робота, ревність, турбота, страждання, скорбота». В літературній українській мові вживається у значенні наполегливої, старанної праці і праці, що потребує великих зусиль.

Тим самим, для назви нового кодексу термін «трудовий» може вважатися абсолютно прийнятним. Власне така назва за своїм характером реально відображатиме сутність тих суспільних відносин, які стоять за цим терміном.

Ще одним аргументом на користь використання саме такої назви нового Кодексу може бути і загальноприйнята назва головного інституту і самої галузі права, а також основної підстави для виникнення трудових відносин та форми існування правових відносин – трудового договору. Навряд чи схвально буде сприйнято, наприклад, пропозицію про перейменування «трудового договору» на «договір про працю» аби добитися співзвучності у термінах: кодекс праці і договір про працю.

Тобто закон, який мав би регулювати трудові відносини, що виникають на підставі трудового договору повинен називатися – Трудовий кодекс. (Для порівняння: Польський Kodeks pracy  регулює stosunki pracy в основі яких є  umowa o pracy. Логіка і гармонія термінів витримані тут у повній мірі).

Для будь-якого нормативного акту дуже важливо чітко окреслити мету і завдання, які повинні бути досягнуті в результаті його ухвалення. При цьому показником високої якості такого акту вважається відображення їх безпосередньо в самому акті. У нашому випадку проект Закону Про працю у ст. 1-й містить вказівку лише на мету закону.

Тут, зокрема зазначено, що «Метою Закону України «Про працю» (далі-Закону) є встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових відносин, забезпечення реалізації передбачених Конституцією України трудових прав і гарантій працівників, створення належних умов праці, забезпечення захисту прав та інтересів працівників і роботодавців».[2] Як бачимо, мета нормативного акту виписана не зовсім коректно, адже вказавши такою «встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових відносин» автори проекту взагалі не відобразили у змісті акту. Окремих статтей з їхнім переліком у законопроекті на жаль немає. Очевидно, що метою закону могло б бути забезпечення гарантій трудових прав працівників та роботодавців. Їхні ж права та обов’язки зазвичай визначаються у трудовому договорі, формуючи тим самим зміст останнього.

Що стосується завдань, виконання яких повинен забезпечити відповідний закон, то про них також не йдеться у проекті. І це є свідченням не високого рівня нормативного акту, що мав би стати визначальним регулятором суспільно-трудових відносин у нашій державі.

Не менш серйозно підриває авторитет запропонованого нормативного акту та знижує рівень регулювання трудових відносин відсутність у проекті Закон України «Про працю» переліку основних принципів (засад) на яких базується таке регулювання. А без окреслення відповідних принципів доволі дивною та фактично зайвою виглядає наявність у проекті статті про аналогію (ст. 4). Адже остання, як відомо застосовується шляхом використання принципів правового регулювання відповідних відносин.

Фактично у проекті ЗУпП використано визначення аналогії, яке сформульовано у ст. 8 Цивільного кодексу України з пристосуванням його під трудове право. Але автори як видається, не розуміють, що аналогія, як спосіб заповнення прогалин у законодавстві використовується на стадії застосування права, а не його реалізації безпосередніми суб’єктами правовідносин. Тобто у цьому акті така стаття взагалі є зайвою. Відповідні норми, як правило містяться у процесуальних кодексах і стосуються власне суб’єктів, які застосовують право.

Чимало зауважень через нечіткі, а подекуди й неграмотні формулювання викликає стаття 2-га проекту, де визначається предмет і сфера регулювання. Тут, зокрема, вказано, що: (дослівна цитата)

- 1. Цей Закон регулює трудові відносини, які виникають після укладення трудового договору в установленому цим Законом порядку.

- 2. Цей Закон також регулює суспільні відносини, що пов’язані з трудовими відносинами (відносини до укладення трудового договору та після його припинення, відносини, що виникають під час вирішення індивідуальних трудових спорів, відносини, пов’язані із здійсненням контролю за дотримання трудового законодавства).

- 3. Праця членів фермерських господарств та виробничих кооперативів священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які обіймають виборні посади в релігійних організаціях, регулюється цим Законом та іншими актами трудового законодавства, прийнятими відповідно до нього в частині, передбаченій їх статутом, іншими установчими документами.

- 4. Суспільні відносини фізичних осіб, пов’язані з діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, іншою державною службою, патронатною службою в державних органах, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування регулюються цим Законом, іншими актами трудового законодавства, прийнятими відповідно до нього, в частині, передбаченій законом».[3]

У пункті другому, як бачимо зазначається, що закон регулює відносини пов’язані із трудовими, які виникають до укладення трудового договору, маючи очевидно на увазі відносини працевлаштування. Однак, віднайти такі відносини і норми, що їх регулюють у змісті законопроекту навряд чи можливо. Їх там просто немає. Видається, що автори переплутали сферу дії нормативного акту з предметом трудового права, як галузі вітчизняного права. А це трохи різні речі

Пункт третій цієї ж статті виписаний ще більш неграмотно. Адже ні члени фермерських господарств, ні члени виробничих кооперативів у більшості своїй не укладають трудові договори з відповідними фермерськими господарствами чи кооперативами, а тому їхня праця не підпадає під дію трудового законодавства. Якщо ж хтось із них все ж укладе трудовий договір, то застосовуватиметься правило відображене у пункті першому цієї статті. Тому жодних вказівок на статути чи інші установчі документи робити непотрібно.

Ще більш парадоксальним виглядає формулювання п.3 ст.2 проекту де йдеться про «священнослужителів» та «церковнослужителів», як суб’єктів трудових правовідносин. Тут віднайти різницю між першими та другими навряд чи можливо.

Аналізуючи зміст ст.3 «Особливості регулювання трудових відносин окремих категорій працівників» можна також побачити чимало дивних та незрозумілих речей, багато з яких взагалі суперечать природі трудового права. І найбільш показовим тут є пункт другий, який гласить: «Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземців та осіб без громадянства які працюють в Україні регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».[4]

Вкотре доводиться констатувати, що автори взагалі далекі від трудового права, а Закон України «Про міжнародне приватне право» вони навіть не спромоглися переглянути. Бо ст. 54 цього закону є відсилочною. Натомість кожен студент-юрист старших курсів знає, що існують особливості укладення трудових догорів з іноземцями та особами без громадянства в Україні, але трудові відносини їх – це сфера трудового права. І так було завжди, і нічого нового тут придумати неможливо.

Потребує суттєвих корегувань також ст. 5-та законопроекту, яка має назву «Акти трудового законодавства». Передусім звертає увагу застосування авторами слова «трудового» з огляду на задекларовану ними назву (закон України Про працю). Цілком очікувано стаття мала б називатися принаймні – «Акти законодавства про працю». Натомість маємо – «Трудове законодавство», що вкотре засвідчує непослідовність «розробників» та їх нерозуміння відмінностей прийнятої у трудовому праві термінології.

Для більшої наглядності того, наскільки «ефектно» викладено статтю 5-ту, дозволимо собі подати її зміст повністю. Отже: Стаття 5. Акти трудового законодавства: (дослівна цитата)

- Основу трудового законодавства України становить Конституція України.

-  Основним актом трудового законодавства України є цей Закон.

- Актами трудового законодавства є також закони, що приймаються відповідно до Конституції України та цього Закону і містять норми, що регулюють трудові відносини.

- Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України законопроект, що передбачає регулювання трудових відносин в інший спосіб, ніж передбачено цим Законом, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до цього Закону. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до цього Закону.

-  Трудові відносини можуть регулюватися актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

- Актами трудового законодавства є постанови Кабінету Міністрів України, що видаються у випадках, встановлених Конституцією України, цим Законом та законами України.

- Інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини, а також документи нормативно-технічного характеру лише у випадках, встановлених Конституцією України, цим Законом та законами України.

- Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, здійснює нормативне регулювання трудових відносин відповідно до його повноважень. Інші центральні органи виконавчої влади видають нормативно-правові та інші акти, що регулюють трудові відносини, в межах своїх повноважень, за умови погодження таких актів з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці.

-  Акти трудового законодавства обов’язкові для застосування на всій території України, якщо ними не передбачено інше.

         Відразу ж зауважимо, що цитована тут стаття 5-та є повністю переписаною з попередніх проектів Трудового кодексу України, які так і не дочекалися  свого ухвалення у Верховній Раді України. А найбільш виразними ляпами тут вирізняються два моменти:

1)           Частина друга п. 3-го, зобов’язує суб’єкта законодавчої ініціативи разом з проектом, що передбачає регулювання трудових відносин в інший спосіб подавати також пропозиції змін до ЗУпП, які повинні розглядатися Верховною Радою одночасно. Тобто тут фактично встановлено правила які стосуються законотворчості та порядку розгляду законопроектів у парламенті. Але це очевидно належить до сфери регулювання закону «Про Регламент Верховної Ради України», а не Трудового кодексу. Може у зв’язку такою нормою потрібно доповнити ст.2 проекту ЗУпП, де визначається коло відносин, що ним регулюється?

2)           У п. 4 цієї статті до актів трудового законодавства віднесено «акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України». Однак Основний Закон нашої держави у ст. 106-й  визначаючи повноваження Президента України не передбачає ухвалення ним актів, які б регулювали трудові відносини. То може заради ЗУпП потрібно змінити ще й Конституцію України?

Питання, звичайно, риторичні, та як видається не може законодавчий акт такого рівня бути настільки «нашпигованим» різного роду помилковими правилами, що є очевидними навіть не для професіоналів. Взяти хоча б пункт 6-й цієї ж статті, де зазначено про те, що «видавати нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини» можуть також «інші органи державної влади». І тут, взявши до уваги попередні пункти відповідної статті, де вже йшлося про право ухвалення нормативних актів органами законодавчої і виконавчої влади, постає чергове запитання. А про які ж інші органи державної влади тут йдеться? Очевидно, що відповідь напрошується тільки одна. Саме з огляду на ст.6 Конституції України де зазначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, можемо зробити висновок, що видавати акти, які регулюватимуть трудові відносини мали б напевно органи судової влади? Але це насправді «революційна норма»! Звісно, сьогодні ні для кого не є секретом, що судова практика і особливо вищих судових інстанцій використовується для регулювання в т.ч. і трудових відносин. Однак, щоб суди, як органи державної влади, отак просто «видавали нормативні акти», то це якось сприймається не зовсім серйозно.

Це лише деякі, найбільш видимі помилки концептуального характеру, які властиві вступній частині запропонованого Урядом України та народними депутатами від політичної партії «Слуга народу» проекту Закону України «Про працю». Що стосується інших його недоліків, то переважна більшість із них так само яскраво проявляються на підставі аналізу окремих розділів законопроекту, де йдеться про трудовий договір, робочий час, час відпочинку, оплату та охорону праці, соціальне партнерство та ін. Зрозуміло, що у такому варіанті, як він поданий до Верховної Ради України, законопроект ухвалений бути не може. Він потребує навіть не доопрацювання, а повного оновлення з тим, щоб у майбутньому нам не було соромно перед світом.

  

---

[1] Новий тлумачний словник Української мови у чотирьох томах. – Київ: Аконіт, 1999. – С.667

[2] Проект Закону про працю 2708 від 28.12.2019  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67833

[3] Проект Закону про працю 2708 від 28.12.2019  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67833

[4] Проект Закону про працю 2708 від 28.12.2019  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67833

Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Українська правнича наука та її вплив на сучасні реформи”

                                                                                ⇨Брошура конференції⇦

            Конференція відбудеться 6 грудня 2019 року. Початок конференції о 12 год. 00  хв. Місце проведення конференції: Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, вул. Січових Стрільців 14, м. Львів (аудиторія 409).

Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Проблеми реалізації і захисту прав людини в світлі Загальної декларації прав людини” (до 70-річчя з дня ухвалення)

⇨Брошура конференції⇦

            Шановні учасники ! Конференція розпочнеться о 14 год. 00 хв., за адресою: вул. Січових Стрільців 14, м. Львів, 79000, Україна (Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, кафедра соціального права).

Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Проблеми реалізації і захисту соціальних прав в Україні”

→Брошура конференції←

Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції на тему: “Українська правнича наука: основні тенденції розвитку в умовах євроінтеграції”

Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції на тему: “Українська правнича наука: основні  тенденції розвитку в умовах євроінтеграції”.

Конференція відбулася 10 листопада 2017 р. за підтримки Кафедри соціального права юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка та Українського центру соціально-правових досліджень. У ній взяли участь провідні фахівці у галузі права, зокрема, науковці, практикуючі юристи, а також студенти Університету.

Збірник матеріалів Конференції знаходиться за наступним посиланням: Актуальні проблеми соціального права. Випуск 5. 2017. 

Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Українська правнича наука: основні тенденції розвитку в умовах євроінтеграції”

⇨Брошура конференції⇦

Про дискримінаційні засади оплати праці

21 грудня 2016 року за ініціативи Українського центру соціально-правових досліджень відбувся круглий стіл на тему: «Дискримінаційні засади в оплаті праці бюджетників: урядові ініціативи». Організаторам цього заходу вдалося об’єднати провідних фахівців в галузі права, представників наукового середовища та громадськості навколо актуальних питань, що виникли у зв’язку із прийняттям Верховною радою України низки змін у національну систему оплати праці працівників.

Учасники круглого столу одностайно відзначили, що ініціативи Уряду про внесення змін до Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та деяких інших законодавчих актів, якими було кардинально змінено засади регулювання оплати праці найманих працівників, суттєво порушують класичні правила формування системи оплати праці в Україні. Зокрема:

1.                Базовою величиною, що покладалась в основу формування тарифної системи оплати праці зазвичай була – мінімальна заробітна плата, що відповідало світовим зразкам визначення оплати праці бюджетних працівників.

2.                Встановивши з 1-го січня 2017р. основою побудови тарифної системи оплати праці працівників бюджетної сфери прожитковий мінімум для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, Кабінет Міністрів України привніс до усталених норм і правил оплати праці не властиві їй базові величини, які притаманні більш соціальному забезпеченню, а ніж трудовому праву.

3.                Встановлення тарифної ставки працівника першого розряду на рівні 1600 грн. прожиткового мінімуму і необхідність при цьому проведення доплат до рівня мінімальної заробітної плати (3200 грн.) призведе до зрівнялівки в оплаті праці працівників, тарифікованих від 1-го до 11-го розрядів.

Лише працівники з тарифним розрядом 12-м і вище зможуть отримати більше 3200 грн. Адже тарифний коефіцієнт цієї категорії працівників становить 2,12. Тобто, 1600 грн. х 2,12 = 3392 грн. Одинадцятий тарифний розряд з коефіцієнтом 1,97 потребуватиме доплати до мінімальної зарплати (1600х1.97= 3152+доплата – 68 грн.).

Якщо б в основі тарифної сітки залишилась ставка мінімальної зарплати (3200),а не прожитковий мінімум (1600) то молодий вчитель, наприклад, якому за складність праці присвоєно 12 розряд мав би отримувати суму, що дорівнює добутку мін. зарплати на коефіцієнт складності роботи (3200х2,12=6784 грн.), а за новим законом будуть платити 1600х2,12=3392 грн.

4.           Приведення заробітної плати працівників бюджетно сфери за допомогою доплат, які здійснюватимуться у випадку, якщо нарахована заробітна плата працівника, що виконав місячну норму праці, є нижчою від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати зумовлює необхідність пошуку додаткових коштів та не скасовує основних проблем у цій сфері. Наприклад, якщо б сімейний лікар отримував би заробітну плату від 5824 грн. до 7744грн., то його посадовий оклад після внесених змін становитиме всього 2912 грн., а отже потребуватиме доплати у розмірі 288 грн., що сумарно становитиме 3200 грн. Якщо ж врахувати, що таку ж оплату отримуватиме санітарка і медсестра, то проблема може ще більше загостритися.

5.           Встановлення мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн. і визначення її в якості базової ставки  для формування системи оплати праці у приватному секторі призведе до масових скорочень найманих працівників у цій сфері. Адже фактична вартість робочої сили для приватних підприємців зросте більше як у два рази і з метою зведення ними кінців з кінцями доведеться, або скорочувати чисельність працівників, або ж переводити останніх «за їх згодою» на відповідні частини ставок (0,5, 0,25) вимагаючи при цьому від цих осіб працювати повну тривалість робочого часу.

Таку ситуацію в економіці наша держава вже переживала на початку 90-х років минулого століття.

6.           З огляду на те, що засади оплати праці викладача, вчителя, вихователя, лікаря, інженера, механіка, працівника рятувальної служби та інших осіб, праця яких є стратегічно важливою для нормального розвитку держави, не враховують розміру мінімальної заробітної плати  при визначенні посадових окладів цих працівників, можна зробити висновок про нівелювання на законодавчому рівні однієї із найважливіших правових гарантій у сфері оплати праці працівників – мінімальної заробітної плати. Вилучення цієї базової величини оплати праці суперечить міжнародним стандартам, які регламентують політику держав у цій сфері та зобов’язують їх утриматися від вчинення подібних дій.

Учасники круглого столу, одностайно підтримали звернення до Кабінету Міністрів України, об’єднань профспілок та об’єднань роботодавців з вимогою добитися перегляду дискримінаційних підходів до оплати праці однієї з найбільш нужденних категорій працівників нашої держави – бюджетників. Наголошується на необхідності:

-                     повернення мінімальної заробітної плати як базової ставки для формування тарифної системи оплати праці найманих працівників;

-                     приведення мінімального посадового окладу (тарифної ставки) робітника першого тарифного розряду до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний календарний рік;

-                     збереження гідного рівня оплати праці у сферах, що становлять національний інтерес та є стратегічно важливими для ефективного розвитку Українського народу та його Держави.

Голова правління

українського центру

соціально-правових досліджень                                       П. Пилипенко

На розгляді Конституційного суду України перебувають наступні конституційні подання

Конституційні подання
1.	Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу четвертого частини першої статті 208  Кримінального процесуального кодексу України	здійснюється опрацювання Секретаріатом КСУ
2.	Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень речення третього частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України	здійснюється опрацювання Секретаріатом КСУ
3.	Верховного Суду України	щодо офіційного тлумачення сполучення слів "як неправосудного"  ужитого в частині четвертій статті 62 Конституції України	здійснюється опрацювання Секретаріатом КСУ
4.	46 народних депутатів України	щодо відповідності  Конституції України (конституційності) положень Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“  від 29 вересня 2016 року № 1540-VIII	здійснюється опрацювання Секретаріатом КСУ
5.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VІІІ положенням статті 6, частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 24, частин першої, другої статті 55, частин першої, п’ятої, шостої статті 126 Конституції України	на розгляді колегії суддів КСУ
6.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) положень частин першої, другої статті 11 Закону України "Про природні монополії ", абзацу п`ятого частини першої статті 12 Закону України "Про електроенергетику ", пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг ", абзацу восьмого частини першої статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання " (в частині повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), Указу Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 "Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг " положенням частини першої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 106 та пунктів 3, 9, 91, 92 частини першої статті 116 Конституції України	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
7.	Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини дев`ятої статті 46 Закону України „Про Кабінет Міністрів України“	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
8.	Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини	щодо відповідності положенням частини першої статті 8, частини першої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (конституційності) положення частини шостої статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
9.	48 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законодавчих актів України, які регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
10.	45 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788–ХІІ у редакції від 24 грудня 2015 року із змінами внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року № 911–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
11.	49 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі в частині; справа розглядається Судом з 24.11.2016;  ухвалою КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі в частині 28.09.2016
12.	49 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини дев'ятої статті 61, частини третьої статті 105 Закону України „Про вибори народних депутатів України“, пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ (щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі) від 16 лютого 2016 року № 1006–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 03.11.2016
13.	51 народного депутата України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 7 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 06.07.2016
14.	Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення статті 326 та частини першої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині, що передбачає виняток із загального правила набрання законної сили постановою судді після закінчення строку подання апеляційної скарги для постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 вказаного Кодексу	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 29.09.2016
15.	50 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7, 12, 14 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 09.06.2016
16.	48 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу чотирнадцятого частини першої статті 1, пункту 3 частини першої статті 3, пункту 2 частини першої статті 12, пункту 2 з приміткою 1, пунктів 3, 8, 9, 10, 11 частини першої статті 46, частини третьої статті 46, абзаців другого, третього частини першої статті 47, частин першої, третьої статті 50, статті 51, частини другої статті 52, підпункту 3 пункту 3 частини п'ятої Прикінцевих та Перехідних положень Закону України „Про запобігання корупції“ від 14 жовтня 2014 року № 1700–VI, статті 3661 Кримінального кодексу України	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
17.	Президента України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про позбавлення В.Януковича звання Президента України“ від 4 лютого 2015 року № 144–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 19.10.2016
18.	46 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням“ від 22 серпня 1996 року № 992, „Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням“ затвердженому зазначеною постановою	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 14.09.2016
19.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 26.04.2016
20.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI „Про судоустрій і статус суддів“ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII  „Про забезпечення права на справедливий суд“ частині першій статті 8, частині першій статті 126 Конституції України	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 27.10.2016
21.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 4 Закону України „Про очищення влади“ положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється  підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Суду
22.	50 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 9 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 07.07.2016
23.	49 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень розділу I, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“	ухвалою КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі в частині 13.01.2016; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі в частині; справа розглядається Судом з 15.09.2016
24.	Верховного Суду України	щодо відповідності (конституційності) положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України положенням статей 8, 21, частини третьої статті 22, статей 46, 126 Конституції України	ухвалами колегії суддів КСУ відкриті конституційні провадження у справах; ухвалою КСУ об’єднано конституційні провадження у справу; справа розглядається Судом з 10.03.2016
25.	48 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої пункту 32 Розділу І Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України“ (щодо податкової реформи) від 28 грудня 2014 року № 71–VIII
26.	49 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 17.03.2016
27.	49 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 7 частини другої статті 42 Закону України „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556–VII	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 18.02.2016
28.	50 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 7 розділу ІІ, розділу ІІІ Закону України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 7 розділу ІІ Закону України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні“	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі в частині; справа розглядається Судом з 15.12.2015
29.	Верховного Суду України	щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про очищення влади“	ухвалами колегії суддів КСУ відкриті конституційні провадження у справах; ухвалами колегії суддів КСУ об’єднано в одне конституційне провадження; справа розглядається Судом з 16.04.2015
30.	47 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади“
31.	Верховного Суду України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади“
32.	57 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про всеукраїнський референдум“	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 24.03.2016
33.	57 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“ від 3 липня 2012 року № 5029–VI	ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 17.11.2016
34.	76 народних депутатів України	щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про відновлення довіри до судової влади в Україні“	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; здійснюється розгляд справи на засіданні Суду щодо відкриття конституційного провадження
35.	Служби зовнішньої розвідки України	щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади“ у взаємозв’язку з положеннями частини другої статті 1 цього закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв’язку з положеннями її статті 64 та зазначеними положеннями цього закону	ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; здійснюється розгляд справи на засіданні Суду щодо відкриття конституційного провадження